Дідківська, ПОТЕНЦІАЛ КООПЕРАЦІЇ ДЛЯ ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ТА АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ[

Дідківська Л.В., кандидатка економічних наук,
старша наукова співробітниця відділу економічної історії
ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

ПОТЕНЦІАЛ КООПЕРАЦІЇ ДЛЯ ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ ТА АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ

Відродження вітчизняних сімейних господарств в Україні є основою повоєнного відновлення громад, сталого розвитку сільських територій, збереження екосистеми, продовольчого самозабезпечення громади якісними екологічними продуктами, залучення місцевих ресурсів для розвитку агробізнесу з урахуванням традицій і особливостей регіону, посилення інклюзивності підприємництва та його соціального вектору. Це актуалізує звернення до апробованих практик і вивчення урядової політики країн у вирішенні завдань повоєнного відновлення сільських територій та аграрного виробництва, зокрема у Західній Європі після Другої світової війни з метою аналізу та визначення можливості імплементації позитивного досвіду з урахуванням національних традицій та сучасних трендів сільського розвитку та аграрного підприємництва, а також історико-економічного обґрунтування шляхів вдосконалення державної політики, спрямованої на комплексний розвиток кооперації сільськогосподарських товаровиробників.
Потужним чинником розвитку європейського аграрного виробництва після Другої світової війни стало формування стабільного ринку приватного капіталу у сільському господарстві. Незважаючи на масове переміщення робочої сили із сільської місцевості у європейські міста, завдяки аграрним реформам, упровадженню новітніх методів ведення сільського господарства, його механізації на основі удосконалення сільськогосподарської техніки (у 1930-1961 рр. у Франції кількість тракторів, що використовувалися у сільськогосподарському виробництві зросла з 30 000 до 700 000 [1]), спеціалізації сільськогосподарського виробництва, мобілізації наукових досліджень та поширенню спеціалізованих освітніх програм для фермерів було суттєво підвищено продуктивність фермерських господарств [2, c.131], відбулася соціальна трансформація сільськогосподарських товаровиробників. Для прикладу за 1958–1968 рр. виробництво продуктів сільського господарства Франції зросло на 66%. Продуктивність праці сільськогосподарського товаровиробника також невпинно зростала (якщо у 1960 р. фермер годував п’ятнадцять людей, то на початку 2000-х – в середньому понад шістдесят [3]).
Історичний досвід повоєнного відновлення сільських територій і розвитку аграрного виробництва на основі підтримки фермерства та малих сімейних господарств засвідчив ефективність таких заходів: субсидування систем підтримки цін на сільськогосподарську продукцію; стимулювання капіталовкладень фермерів у власні господарства, зокрема в технічну модернізацію аграрного виробництва; соціальний захист фермерів і осіб, зайнятих у сільському господарстві; об’єднання фермерських і дрібних сімейних господарств у кооперативи; розширення ринків збуту сільськогосподарської продукції та формування організованого аграрного ринку на загальноєвропейському рівні. Зокрема успішність політики формування стійкого ринку приватного капіталу у сільському господарстві Франції забезпечили нововведення щодо оренди земель сільськогосподарського призначення (1946), заохочення фермерів шляхом регулювання земельного ринку до укрупнення господарств, об’єднання фермерів у кооперативні та інші некомерційні структури, високий рівень бюджетної підтримки аграріїв, стимулювання капіталовкладень за допомогою субсидій. Кооперативи об’єднали фермерські господарства з метою розширення сфери їх діяльності та підвищення ефективності виробництва за рахунок спільного збуту продукції та придбання засобів виробництва. Уряд стимулював об’єднання фермерів у кооперативи такими конкретними заходами, як передача кооперативам безоплатно або в довгострокову оренду з викупом на пільгових умовах нерухомих, виробничих і адміністративних об’єктів державної і муніципальної власності, зокрема молокопереробних заводів у гірських і депресивних районах. Крім того, було створено прозору заготівельно-збутову інфраструктуру на засадах кооперації та інтеграції з торгівлею, підприємствами харчової і переробної промисловості [4, c. 21].
Основними проблемами на шляху розвитку фермерських господарств поставала потреба у підключенні, інтеграції невеликих сільських господарств до внутрішніх ринків збуту продовольчої продукції та забезпечення таких господарств агропромисловою технікою, придатною для використання в умовах дрібного виробництва. Вказані проблеми вирішувалися за рахунок розбудови спеціальної ринкової інфраструктури, здатної акумулювати для дрібних сільськогосподарських виробників необхідні фінансові ресурси та інструменти (короткострокові кредити, лізинг агропромислової техніки, страхування ризиків, притаманних сільськогосподарському виробництву), створення механізмів збуту, а також системи надання консалтингових послуг правового, технологічного та економічного характеру. Таким чином вагому роль відіграла і державна підтримка кооперативів, налагодження тісної кооперації самих виробників для досягнення ефекту масштабу та розширення ринкового охоплення. У межах аграрних кооперативів створювалися умови для оптимізації витрат виробництва, пришвидшення збуту, зменшення ризиків неприбутковості, ширшого впровадження інновацій та технологічних новинок. Європейський досвід засвідчує можливості поєднання національних господарських традицій із передовими технологіями сільськогосподарського виробництва.
Значний потенціал для сільського розвитку України мають традиційні форми громадської самоорганізації, притаманні національній господарській культурі (кооперація, толоки, волонтерство, доброчинність). Кооперативна система організації як успішна форма національного господарського солідаризму та соціально відповідального підприємництва є узвичаєною для українських селян, оскільки максимально відповідає національному характеру та ментальності українців – насамперед працелюбству, ініціативності та підприємливості, ощадливості, господарському індивідуалізму, прагненню до особистої свободи й добробуту, намаганню підвищити культуру землеробства, навичкам самоорганізації, самодопомоги та участі у всіх видах кооперації. Більше того, історичний досвід підтвердив, що українці особливо в кризових ситуаціях за давньою традицією демократичного самоврядування активно включаються в мережі об’єднаних асоціативних груп.
Для повоєнного відновлення українського села загалом і сільськогосподарського виробництва зокрема рушієм можуть стати сучасні світові тренди розвитку солідарної економіки: диверсифіковані напрями кооперації (енергетичні, орендні, житлово-комунальні кооперативи), організаційні господарські форми шерінгової економіки (економіка спільного використання ресурсів). Перспективним для розвитку сільських територій України є запозичення та впровадження локальних екологічних, енергозберігаючих, соціальних та освітніх громадських ініціатив, що можна втілити завдяки синергії міжнародних і вітчизняних неурядових організацій та органів місцевого самоврядування. В умовах значного пошкодження російською федерацією енергетичної інфраструктури України об’єднання громад навколо енергетичних кооперативів могло б забезпечити їх енергетичними ресурсами (від твердого палива для обігріву домогосподарств до електроенергії для агробізнесів). Основною перешкодою до створення енергокооперативів в Україні є відсутність знань про світовий досвід, технічне та економічне забезпечення таких кооперативів, а також регулювання енергетичної сфери низкою обмежень. Для подолання цих викликів необхідно спростити регулювання діяльності таких кооперативів, що дасть змогу підтримати їх діяльність з боку держави та органів місцевого самоврядування. Розвиток енергетичних кооперативів має великі перспективи в Україні та може сприяти реалізації мети, націленої на забезпечення потреб суспільства та економіки в паливно-енергетичних ресурсах у технічно надійний, безпечний, економічно ефективний та екологічно прийнятний спосіб для гарантування поліпшення умов життєдіяльності суспільства. В умовах глобального потепління та змін клімату Україна також потребуватиме будівництва системи іригації, що також потребує кооперації зусиль і ресурсів.
Новітні напрями господарської діяльності значною мірою пов’язані з традиційними формами. Зокрема, станом на теперішній час сільськогосподарська кооперація в країнах з розвиненим аграрним сектором має суттєве значення в забезпеченні виробництва та реалізації продукції. Для прикладу, через сільськогосподарську кооперацію реалізується 80% аграрної продукції Скандинавії, 65% – Нідерландів, 50–52% – Німеччини, Іспанії та Франції. В тому числі, частка в загальному обсязі збуту молока та молочних продуктів становить від 65% у Бельгії до 100% у Норвегії, овочів і фруктів – від 32% у Німеччині до 80% у Нідерландах, свинини – від 15% в Італії до 96% у Данії, зерна – від 20% у Великобританії до 70% у Франції. У структурі переробленої продукції також домінують сільськогосподарські кооперативи. Зокрема, частка кооперативів у переробці молока в скандинавських країнах становить 90–100%, зернових у Швеції, Нідерландах, Франції – 60%, більше половини загального обсягу переробки овочів і фруктів у Данії, Бельгії, Нідерландах, Франції, Німеччині. Кооперативи країн «старої» Європи забезпечують 45–50% обсягу продукції харчової промисловості [5].
Для досягнення та зміцнення продовольчої безпеки України кооперація сільськогосподарських товаровиробників у змозі посилити спроможності промислового сектору переробки аграрної сировини, упроваджувати новітні методи ведення сільського господарства, стимулювати використання удосконаленої сільськогосподарської техніки, мобілізувати наукові дослідження для підвищення продуктивності сільського господарства, залучити фермерів до спеціалізованих освітніх програм, надавати гранти для фінансової та матеріально-технічної підтримки пріоритетних галузей агровиробництва, залучати неурядові міжнародні та вітчизняні інституції до розвитку сільських громад та місцевого агропідприємництва з урахуванням традицій і особливостей регіону. Для відбудови сільських територій доцільним є державне сприяння розвитку несільськогосподарського підприємництва в межах сільських громад. Такі заходи знизять рівень безробіття та ризик урбанізації, посилять соціальний захист сільських мешканців, забезпечать сталий розвиток сільських територій.
Таким чином, кооперативний рух, як традиційна форма громадської самоорганізації, притаманна національній господарській культурі, є комплементарним до сучасних трендів розвитку солідарної економіки: диверсифіковані напрями кооперації (енергетичні, орендні, житлово-комунальні кооперативи), організаційні господарські форми шерінгової економіки (економіка спільного використання ресурсів). Розбудова інституційного середовища сільськогосподарської кооперації, розвиток енергетичних кооперативів на засадах розподіленої генерації, формування культури солідарного землеробства, шерінгові форми ресурсного забезпечення формують потенціал повоєнного відновлення сільських територій та аграрного виробництва.

Список використаних джерел

1. Bye P. Mécanisation de l’agriculture et industrie du machinisme agricole: le cas du marché français. Économie rurale. 1979. vol. 130, n 1, p. 46–59.
2. Fouilleux Ève et Goulet Frédéric. Firmes et développement durable: le nouvel esprit du productivisme. Études Rurales. 2012. № 190. Р. 131–146.
3. Desriers M. L’agriculture française depuis cinquante ans: des petites exploitations familiales aux droits à paiement unique. INSEE Références.L’agriculture française et l’Europe. 2007. Р. 17–30. URL : https://www.insee.fr/fr/statistiques/1372289?sommaire=1372309.
4. Cleary M.C. Peasants, Politicians, and Producers: The Organization of Agriculture in France since 1918. 1989. Cambridge: Cambridge University Press.
5. Небрат В.В. Сільськогосподарська кооперація в Україні та фінансові механізми її державної підтримки в контексті зарубіжного досвіду / В.В. Небрат, Л.В. Дідківська. Агросвіт. 2010. № 16. С. 8–16. http://www.agrosvit.info/pdf/16_2010/3.pdf