Помаза-Пономаренко, СТРАТЕГУВАННЯ РОЗВИТКУ ГРОМАД У НАПРЯМКУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗБАР'ЄРНОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

А.Л. Помаза-Пономаренко,
доктор наук з державного управління, старший дослідник,
Національний університет цивільного захисту України

СТРАТЕГУВАННЯ РОЗВИТКУ ГРОМАД У НАПРЯМКУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗБАР'ЄРНОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ

Вивченню проблем державної політики у туристичній сфері присвячені наукові праці О. Ахмедової, О. Білотіла, С. Домбровської, Є. Козловського, Н. Леоненко, І. Парубчака, М. Поколодної, О. Поступної, С. Сисоєвої, Д. Тюріної, В. Шведун, Е. Щепанського та ін. [1; 3]. Не применшуючи здобутків учених, можемо відзначити, що існує необхідність у комплексному науковому дослідженні як теоретичних, так і практичних аспектів стратегування розвитку громад у напрямку забезпечення безбар'єрного розвитку туризму з позиції того, що він є об’єктом публічного управління.
Безбар’єрність розвитку найважливіших сфер суспільної життєдіяльності – це філософія держави, суспільства й окремо взятих громадян. Починаючи з 2021 року, в Україні активізувалися питання щодо забезпечення безбар’єрності в таких сферах: освітній, інформаційній, цифровій, економічній тощо. Ці пріоритетні сфери визначені у Національній стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року [4]. Стратегія була прийнята на вимогу Президента України у 2021 році.
Перед тим (у 2017 році) в Україні була схвалена Стратегія розвитку туризму і курортів на період до 2026 року [5]. Вона передбачає важливість забезпечення безбар’єрного туризму, насамперед, для осіб з інвалідністю. У той же час, поза увагою залишаються інші категорії осіб. Проте рівність прав громадян і їхній захист мають гарантуватися для всіх людей незалежно від їхньої статі, віку, рівня добробуту та ін. Дана ситуація склалася через те, що останніми роками проблематика безбар’єрності розглядалася з позиції захисту прав саме маломобільним особам. І це притаманно було і для країн з високим рівнем соціально-економічного розвитку, і для України. У той же час, Всесвітня організація туризму визнала, що безбар’єрність розвитку туризму включає більш широкий спектр «доступних» послуг для населення.
Через повномасштабну агресію проти України зростає кількість військових і цивільних людей, які потребують лікування й оздоровлення. Реалізація відповідних прав громадян сьогодні та в найближчій перспективі буде одним із найактуальніших питань для нашої держави. Зважаючи на це, її головним завданням є дієва ралізація державної соціально орієнтованої політики на всіх рівнях управління – центральному, регіональному та місцевому. Безбар’єрність – це безперешкодний і рівний доступ громадян до державних послуг, що надаються на місцях. Рівень громади є стратегічним, адже саме він передбачає персоніфікацію механізмів реалізації можливостей місцевих мешканців щодо забезпечення власного соціально-економічного розвитку. Проте перед тим, як докладати зусиль на рівні громади для забезпечення її безбар’єрного розвитку, у т.ч. у турстичній сфері, слід оновити вітчизняне законодавство в цій сфері:
1) Закон України «Про туризм» (1995 р.);
2) Стратегія розвитку туризму і курортів на період до 2026 року [2; 5].
Зрозуміло, що розробники загально державного стратегічного плану розвитку туризму не могли спрогнозувати вплив позасистемних факторів, але повинен був містити вимогу щодо забезпечення його безпековості та доступності.
Після вдосконалення Стратегії розвитку туризму і курортів на період до 2026 року доцільно забезпечувати сталий розвиток туристичної сфери в громадах, що має відображатися в оновлених стратегіях регіонального розвитку. Аналіз чинних стратегій регіонального розвитку в Україні дає підстави стверджувати, що на її теренах ще не напрацьована повсюдна управлінська практика щодо забезпечення безбар’єрності на місцях. Відтак, місцевим органам державної влади необхідно змінювати підходи до управління соціально-економічним розвитком у бік забезпечення його безпековості та безбар’єрності. Це необхідно зробити ще й з огляду на європейську тенденцію щодо збільшення кількості людей похилого віку та осіб з інвалідністю, не є виключенням в цьому й Україна.
Тому важливо зменшувати протистояння між площиною теорії управління та площиною її практичної реалізації через застосування наукових підходів, що дозволять унеможливити поширення на практиці проблем, що можуть трансформуватися в соціально-політичні кризи.
Щодо туристичної сфери України, то в її межах останнім часом набули поширення протистояння «теорія – практика», зокрема, зумовлені впливом позасистемних факторів. Свідченням цього впливу є фінансова-економічна криза (2008 р.), революція та зовнішня агресія проти України (2014 р., 2022 р.), виникнення та поширення пандемії COVID-19 (2019–2022 рр.) тощо. У межах фундаментальної науки розроблено концепт, зокрема, щодо важливості забезпечення принципу «людиноцентризму» в усіх сферах суспільної життєдіяльності. На жаль, у туристичній сфері України цей принцип був певною мірою проігнорований, як результат, акцентувалася увага на комерціоналізації зазначеної сфери. Зрозуміло, що туристична індустрія передбачає впровадження такого головного правила бізнесу: отримання прибутку в найкоротші терміни за найменших витрат. У той же час, реалії засвідчують, що не можна все комерціоналізувати та прагнути оперативного отримання ефекту без забезпечення стратегічності розвитку турситичної сфери загалом і туристичної індустрії зокрема. Така стратегічність, на наш погляд, передбачає забезпечення соціальної орінтованості державної політики та діяльності бізнесу. Зважаючи на те, що туристична сфера відноситься до невиробничих сфер економіки, регулювання такої сфери має відзначатися ліберальним підходом і застосуванням непрямих методів державного впливу. На цій підставі вважаємо, що ці методи повинні бути стимулюючо-мотиваційними (наприклад, надання податкових пільг суб’єктам підприємницької діяльності в туристичній сфері за умови, якщо вони забезпечують безбар’єрний розвиток туризму в окремо взятому регіоні).
Отже, соціальна орінтованість і безбар’єрність у туристичній сфері вимагає забезпечення розвитку відповідних її видів (туризму людей похилого віку, осіб з інвалідністю, маломобільних осіб, вагітних жінок, лікувального туризму, оздоровчого туризму, пізнавального туризму, екологічного туризму, сільського зеленого туризму, е-туризму та ін.).
На жаль, ці види туризму з вищевказаних залишилися без уваги управлінців у забезпеченні їхнього розвитку. Тому ці види, як і необхідна для них інфраструктура, були занедбані та подекуди втрачені. Як результат, сьогодні Україна та її громадяни стикнулися з проблемою відсутності належно функціонуючих соціально орієнтованих доступних видів туризму, а, відтак, з неможливістю здійснити належне лікування й оздоровлення людей.
Отже, наступна Стратегія розвитку туризму та курортів України має визначати, що всі державні та недержавні програми, заходи, інструменти тощо повинні бути спрямовані на «людину», а також на безпечний і безбар’єрний її відпочинок, лікування, оздоровлення тощо. Уже сьогодні необхідно створити модель, з одного боку, антикризового управління в турстичній сфері, а з другого – стртатегічної модернізації зазначеної сфери на рівні регіонів. При цьому безбар’єрність має бути ключовою як за антикризового управління, так і за стратегічного. На цій підставі зазначимо, що подальші наукові розвідки повинні бути присвячені зазначеному напрямку.

Список використаних джерел:
1. Домбровська С., Помаза-Пономаренко А., Рибальченко Н. Туризм і право на нього в контексті гарантування безпеки: монографія. Харків, 2022. 272 с.
2. Закон України «Про туризм». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/324/95-%D0%B2%D1%80#Text.
3. Леоненко Н.А. Державне регулювання туристичної сфери: теорія, методологія, практика: монографія. Х.: НУЦЗУ, 2021. 325 с.
4. Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 року № 366-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/366-2021-%D1%80#Text.
5. Стратегія розвитку туризму і курортів на період до 2026 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/168-2017-%D1%80#Text.