Ільїна, МОДЕЛЮВАННЯ РЕЗИЛІЄНТНОСТІ ЕКОСИСТЕМ ДО ЗОВНІШНІХ ВПЛИВІВ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

М.В. Ільїна, д.е.н., с.н.с.
Інститут демографії та проблем якості життя НАН України

МОДЕЛЮВАННЯ РЕЗИЛІЄНТНОСТІ ЕКОСИСТЕМ ДО ЗОВНІШНІХ ВПЛИВІВ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Резилієнтні екосистеми характеризується стійкістю, адаптивністю і трансформативністю. Стійкість системи означає здатність функціонувати в мінливих умовах, не змінюючи при цьому своїх ключових рис та характеристик. Адаптивність є властивістю змінюватися в частині елементів та реакцій, реорганізовувати систему і взаємозв'язки залежно від зовнішніх умов та внутрішніх обмежень, зберігаючи при цьому основні функції. Натомість трансформативність означає здатність системи змінювати свої ключові риси, характеристики, зв’язки і набувати нових функцій в умовах нового стану стабільності і рівноваги. Це здатність не лише змінювати структуру та функції, але й переходити від одного типу системи до іншого.
Оцінка ризиків та загроз резилієнтності екосистем має здійснюватися на основі моніторингу комплексу індикаторів, що характеризуватимуть процеси, які відбуваються у навколишньому природному середовищі. Для якості атмосферного повітря найбільшу загрозу становлять викиди стаціонарних джерел забруднення, а також зростання викидів від пересувних джерел. Загрозами для збереження земельних ресурсів є застарілі технології землеробства та його екстенсивний характер. Зростає геохімічне забруднення водних басейнів важкими металами та мінеральними добривами, продовжуються скиди стічних вод, забруднення ґрунтових вод. Недосконалі технології будівництва й експлуатації свердловин, затоплення шахт призвело до забруднення водоносних горизонтів і втрати частини обсягу питної води. Ліси України зазнають надмірних рубок, потерпають від пожеж, шкідників та браку вологи. Зазначений перелік показників для оцінки основних ризиків та загроз відтворенню природно-ресурсного потенціалу може бути доповнений показниками стійкості та резилієнтності екосистем, екологічної місткості територій, питомих витрат на відновлення навколишнього природного середовища за регіонами.
Ресурсно-екологічну місткість регіону окрім власне природних ресурсів, виробничих потужностей, соціально-економічного становища визначає наявність екологічної мережі (територій та об’єктів особливої охорони). Саме ресурсно-екологічна місткість території зумовлює вибір оптимального режиму використання природно-ресурсного потенціалу. Останній складається з мінерально-енергетичних, земельних, водних, лісових, рекреаційних ресурсів, особливостей їх розташування, а також організації процесів природокористування.
Найбільші ризики та загрози для відтворення природно-ресурсного потенціалу становлять ті явища і процеси, що впливають на здатність не одного, а відразу декількох секторів економіки підтримувати резилієнтність суспільного розвитку, мають кумулятивні, неявні або відкладені у часі негативні наслідки, є незворотними або важко змінюваними, мають синергетичний ефект, що навіть при незначних коливаннях стійкості окремих елементів системи здатні призвести до її суттєвої руйнації. Визначення таких «складних» ризиків потребує кількісного оцінювання наслідків тих або інших негативних явищ, ідентифікації спільних для різних секторів поточних викликів, визначення загроз, специфічних для окремих галузей економіки та суспільних секторів.
Методологічний підхід до оцінки резилієнтності стану екосистем полягає у співставному аналізі відносних показників якості навколишнього природного середовища та обсягів природоохоронних заходів в окремому регіоні та в Україні в цілому. Для аналізу стану довкілля обрано показники, що стосуються природно-заповідного фонду, викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, використання водних ресурсів, внесення добрив і застосування пестицидів для вирощування сільськогосподарських культур, утворення відходів та поводження з ними, охорони і використання лісових ресурсів, витрат на охорону навколишнього природного середовища.
Резилієнтність стану екосистем Черкаської області слід оцінювати як нижчу за середню по країні. Поодиноке перевищення середніх по країні показників якості стану довкілля є спорадичним та випадковим, і не забезпечує належне збереження та відтворення ресурсів і функцій екосистем, що є запорукою їх резилієнтності. Наприклад, кількість заповідників та національних природних парків у регіоні в розрахунку на одиницю площі та населення є більшою, аніж у середньому по країні, однак на Черкащині такі об’єкти є значно меншими за площею. Якість атмосферного повітря у Черкаській області за обсягами викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення не становить загрози резилієтності її екосистем. Однак у регіоні надмірні у порівнянні з середніми показниками по країні показники викидів суспендованих твердих частинок, діоксиду азоту, метану і особливо – аміаку.
Показники використання води у розрахунку на одиницю площі в цілому для Черкаської області також не перевищують середні по країні. Водночас стан екосистем регіону можна вважати загрозливим через окремі показники, розраховані на 1 особу. Зокрема це стосується показників забору води з природних водних об'єктів та використання свіжої води. Цей індикатор особливо важливий з огляду на можливе збільшення експлуатаційного навантаження на водні екосистеми внаслідок переміщення великої кількості громадян з регіонів України, вражених воєнними діями. Показники обсягів внесення добрив і застосування пестицидів для вирощування сільськогосподарських культур у підприємствах Черкаської області свідчать про загрозливу для резилієнтності екосистем ситуацію. Відповідні показники суттєво перевищують середні по Україні в розрахунку на площу та населення. Натомість за показниками утворення відходів та поводження з ними ситуацію в регіоні можна вважати цілком задовільною.
Не є резилієнтним стан екосистем Черкаської області і за показниками охорони та використання лісових ресурсів (практично за всіма видами порід обсяг заготівлі деревини перевищує середні показники по Україні). Так само в області значно більше, ніж в середньому по країні, реалізується ділового круглого лісу та паливної деревини. Стан довкілля здатна погіршувати і практика лісових господарств області застосовувати хімічні методи захисту лісових насаджень замість біологічних. Низькі показники відтворення лісів, лісорозведення та лісовідновлення не дають змоги очікувати посилення резилієнтності екосистем регіону у майбутньому. Про відносну резилієнтність стану лісових екосистем свідчить невелика площа загиблих лісових насаджень та доволі значна площа переведення лісових культур у вкриті лісовою рослинністю землі. В цілому подальші перспективи поліпшення стану довкілля регіону та, відповідно, підвищення резилієнтності екосистем, є незначними через вкрай малі витрати на охорону навколишнього природного середовища, які є значно нижчими за середні по Україні.

Список використаних джерел
1. Ільїна М.В., Шпильова Ю.Б. Перспективи повоєнного розвитку громад і територій України. Ефективна економіка. – 2023. – № 5.
2. Довкілля України. 2022: стат. зб. / Держ. служба статистики України. – Київ, 2023. – 142 с.