Василенко, ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ КЛАСТЕРІВ АЗІЙСЬКОГО РЕГІОНУ

Василенко К.С., студентка
Навчально-науковий Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Чугаєв О.А., д.е.н. Професор кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Навчально-наукового Інституту міжнародних відносин

ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ КЛАСТЕРІВ АЗІЙСЬКОГО РЕГІОНУ

За останні три десятиліття відбулося динамічне зростання значення та популярності кластерів як бізнес-моделі організації економічної діяльності, так і інструменту економічної політики держави. Позитивні приклади створення конкурентоспроможних кластерів у багатьох регіонах світу спонукають органи державної влади до формування стратегій та інструментів економічної політики, спрямованих на розвиток кластерних структур, які розглядаються як спосіб подолання структурних труднощів і підвищення інноваційності та конкурентоспроможності економіки. Зокрема успішним і стрімким є формування кластерів у Азійському регіоні, де станом на 2021 рік було приблизно 186.1 млн малих та середніх підприємств [1], які обʼєднались у понад тисячу кластерів [2], і роблять вагомий вклад у ВВП своїх держав. [3] Досвід цього регіону може бути актуальним для швидкого повоєнного відновлення України та формування урядової стратегії щодо розвитку кластерів у державі.
Згідно з класичним визначенням, введеним Портером, кластери — це «географічне зосередження взаємопов’язаних компаній, постачальників, фірм у суміжних галузях та пов’язаних установ (наприклад, університетів, агентств зі стандартизації та торговельних асоціацій), зокрема підприємств які конкурують, але й співпрацюють». [4]
Зростаюча популярність кластерів відображена в концепції кластерної політики економічного розвитку сформульованій на форумі ОЕСР у 1999. Кластерний економічний розвиток розуміється як комплекс заходів та інструментів, запроваджених органами влади різних рівнів для підвищення економічної конкурентоспроможності шляхом стимулювання розвитку існуючих кластерних систем або шляхом створення нових систем, насамперед на регіональному рівні. Відповідно до цієї концепції ОЕСР, уряди використовують різні моделі державного втручання у формування кластерів, причому домінуючими моделями кластерної політики є «знизу вгору» (з місцевих ініціатив до урядових) та «зверху вниз» (з урядових до місцевих) або поєднання обох. [5]
Азіайська модель розвитку кластерів багато в чому відрізняється з точки зору практики, яка спостерігається в країнах з розвиненою ринковою економікою, таких як Європейський Союз і США. Зокрема, відмінними рисами є: сильна роль ПІІ, які займають центральне місце в кластерній структурі; сильна роль уряду, який використовує підхід до кластерної політики «зверху вниз»; інструменти кластерної політики, спрямовані головним чином на залучення ПІІ, такі як звільнення від податків або спрощені процедури для іноземних інвесторів, які подібні до інструментів, які традиційно використовуються в спеціальних економічних зонах (СЕЗ); відсутність кластерної організації, яка б координувала спільні дії та зазвичай була прямим бенефіціаром громадської підтримки (як наприклад, у країнах-членах ЄС). [4]
Окрім того, у багатьох азійських кластерах фірми працюють у різних виробничих сегментах, а також у сфері супутніх послуг, утворюючи таким чином ефективно функціонуючі ланцюжки створення вартості та виробничі мережі з ефективним розподілом праці.
Оскільки виробничий процес технічно поділений, кожне мале та середнє підприємство (МСП) охоплює окрему фазу виробництва та об’єднане спеціалізованими мережами операцій для координації міжфірмової співпраці. Такі ланцюжки створення вартості та виробнича спеціалізація зменшують операційні витрати та значно підвищують продуктивність і ефективність усіх видів діяльності в кластерах. Крім того, дослідження окремих кластерів у Китаї також показує, що кластеризація поглиблює поділ праці та спеціалізацію та допомагає знизити технологічні та капітальні бар’єри для нових учасників, дозволяючи великій кількості малих підприємницьких фірм увійти в галузь, зосередившись на вузько визначеній стадії виробництва. Така спеціалізація потребує значно менших капіталовкладень. Всі ці фактори значно підвищують шанс на успіх для малих фірм. [6]
Аналізуючи азійську модель розвитку кластерів, можна підсумувати її як частково відмінну від моделі, запропонованої ОЕСР. Так, у Сінгапурі та Південній Кореї, які є одними з найбільш інноваційних країн у світовій економіці, кластерна політика значною мірою є частиною інноваційної політики, зосереджуючись на сприянні мережевим зв’язкам і співпраці між наукою та бізнесом, передачі технологій та розвитку технологій ключового економічного значення. У Китаї та Таїланді сильніша роль прямих іноземних інвестицій, які займають центральне місце в кластерній структурі. Однак однією спільною характеристикою моделей розвитку кластерів у більшості азійських країн є підхід зверху вниз, де кластери виникають і розвиваються переважно в результаті урядових рішень і державних програм. [7]
Для України можуть бути корисні урядові підходи до визначення кластерів на основі концентрації підприємств, політичні важелі приваблення залучення ПІІ для розвитку кластерів, механізми створення технопарків та науково-дослідних інститутів, підхід до інтернаціоналізації кластерів, а також потенціал створення спеціальних економічних зон.

Список використаних джерел

1. Estimated number of small and medium-sized enterprises (SMEs) worldwide from 2000 to 2021, by region [Електронний ресурс] // Statista – Режим доступу до ресурсу: https://www.statista.com/statistics/1261598/global-smes-by-region/.
2. Beyond Europe [Електронний ресурс] // European Cluster Collaboration Platform – Режим доступу до ресурсу: https://clustercollaboration.eu/.
3. Comrades or Competitors?: Trade Links Between China and Other East Asian Economies [Електронний ресурс] // IMF Finance and Development – Режим доступу до ресурсу: https://www.imf.org/external/pubs/ft/fandd/2000/06/loungani.htm.
4. Kowalski A. Towards an Asian Model of Clusters and Cluster Policy: The Super Cluster Strategy / Kowalski. // Journal of Competitiveness. – 2020. – №4. – С. 74–90.
5. Verbeek H. Innovative Clusters [Електронний ресурс] / Verbeek // OECD. – 1999. – Режим доступу до ресурсу: https://www.oecd.org/sti/inno/2098804.pdf.
6. Pessoa A. Regional cluster policy: The Asian model vs. the OECD approach [Електронний ресурс] / Pessoa // Munich personal RePec Archive. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: https://mpra.ub.uni-muenchen.de/42024/1/MPRA_paper_42024.pdf.
7. Kowalski A. Commonalities and Differences of Cluster Policy of Asian Countries; Discussion on Cluster Open Innovation / K. A, M. M. // Journal of Open Innovation: Technology, Market, and Complexity. – 2021. – №1.